Іван Мочевінський: «У Локомотиві відчуваю себе так, ніби я в команді вже багато років»

В інтерв’ю Івана Мочевінського для клубної прес-служби ми дізналися, як наш футболіст вибрав спорт, а не танці, що сталося з його рідними місцями в Маріуполі та в якому настрої він починає збори після періоду травми.

Коли талановитий півзахисник Мочевінський пропускав деякий час через травму, для Локомотива це була втрата – адже Іван є технічним гравцем із високим футбольним інтелектом, і без «фантазисти» важче було грати в розпал сезону, коли наш клуб брав участь одночасно і в чемпіонаті, і в кубку, скрізь маючи максимальні амбіції.

Тому особливо приємно було бачити нашу «десятку» в грі, коли Локомотив обіграв Полісся (Ставки) в першому матчі 2026 року. Ми скористалися можливістю розпитати Ваню, як його справи, настрій і – головне – самопочуття.

Півзахисник київського Локомотива Іван Мочевінський підбив підсумки першого етапу підготовки у 2026 році, пригадав маріупольське минуле та поділився очікуваннями від весняної частини сезону.

«Зараз ми закладаємо базу на весь наступний рік»

— Іване, ви приєдналися до Локомотива навесні 2025 року й провели за команду 18 матчів. Як наразі оцінюєте свою фізичну форму? Чи вдалося повністю залишити в минулому наслідки травми?

— Так, приєднався лише навесні минулого року, але за відчуттями — ніби я вже дуже багато років у команді. Наразі почуваюся добре. Ми проводимо підготовчі збори, тренери дають солідні навантаження, тож зараз закладаємо базу на весь рік. Що стосується травми — все вже добре, але цей процес потребує дисципліни: постійно виконую спеціальні вправи, щоб запобігти рецидивам.

— Нещодавно команда провела спаринг проти аматорського Полісся (Ставки). Які враження від гри та які завдання ставив тренерський штаб?

— Суперник був гідний, там грають досвідчені футболісти. Загалом я задоволений, що ми перемогли. Оскільки це була лише перша гра після паузи, тренери просили згадати ігрові напрацювання, які ми використовували в минулому колі, та головне — обійтися без травм.

— Попереду у Локомотива — Меморіал Макарова. Це ваш перший подібний турнір? Цікаво взяти участь?

— Так, у Меморіал Макарова я раніше ніколи не брав участі. Мені дуже цікаво перевірити себе на такому рівні в межах зимової підготовки.

— У Кубку України на вас чекає протистояння з Металістом 1925. Чи є мандраж перед зустріччю з представником УПЛ, чи Локомотив уже звик до статусу «грози авторитетів»?

— Ми поки не заглядаємо так далеко, живемо поточним графіком. Але переконаний, що всім буде цікаво знову випробувати сили проти такого опонента. Наразі жодного мандражу чи зайвого хвилювання немає — лише робочий настрій.

— Які очікування від весняної частини Другої ліги? Чи здатна команда на ривок у таблиці?

— Звичайно. Я впевнений у кожному гравці, який зараз є в команді. Ми всі об’єднані однією метою. Переконаний, що разом ми здатні виконати всі завдання, які ставить перед нами президент.

«До футболу я займався народними танцями, але мрія грати завжди перемагала»

— Розкажіть про свої перші кроки у маріупольському футболі. Хто заклав той фундамент, який дозволив вам стати професіоналом?

— Цікаво, що до футболу я займався народними танцями:). Але паралельно завжди ганяв м’яча у дворі. Згодом мама віддала мене в ДЮК, а за певний час я зрозумів, що хочу займатися тільки футболом. Тоді батько відвів мене вже в Іллічівець. Так і розпочався мій шлях.

— Ви дебютували на професійному рівні у 2016-му за Іллічівець-2 проти винниківського Руху. Пам’ятаєте ті емоції?

— Дуже добре пам’ятаю! Тоді я вперше побачив, як футболісти виходять на поле за руку з дітьми. Було багато вболівальників, грав живий оркестр. Емоції зашкалювали, хотілося тільки перемагати. Ми тоді програли 0:6, я ще не зовсім усвідомлював силу суперника, але радує одне: наша команда за матч завдала лише одного удару по воротах, і цей удар був мій.

— У вашій кар’єрі були Полісся, Балкани, Яруд. Який етап став визначальним?

— Вдячний кожному клубу, адже всюди я чомусь вчився і як гравець, і як людина. Напевно, найбільш визначальним став Яруд. Я провів там багато часу, і в мене був справжній вчитель — Олег Володимирович Краснопьоров. Це був його перший досвід у дорослому футболі, і він нас дуже багато чому навчив.

— Проти кого з відомих нині футболістів доводилося перетинатися на полі?

— Коли був у Маріуполі, нас часто залучали до тренувань першої команди. Пам’ятаю матч за молодіжку проти Десни (Чернігів). Нам тоді дали підсилення з основи, ми виграли, я забив два голи, а одну з гольових передач мені віддав Данило Сікан. Це приємний спогад. Також добре спілкувалися з Дмитром Мішньовим (нині гравець Олександрії), ми були сусідами в Маріуполі.

«Половина будинку зруйнована. Маріуполь – сповнений рідних місць і спогадів»

— Маріуполь — ваше рідне місто. Що з вашою домівкою зараз і як склалася доля рідних?

— На щастя, моя квартира постраждала лише частково — ударною хвилею вибило скло, хоча половина будинку зруйнована. У Маріуполі залишилося дуже багато рідних місць і спогадів. Сподіваюся, що колись зможу приїхати туди вже з дружиною та дітьми.

— База Маріуполя, стадіон імені Бойка — місця, де ви виросли. Що відчуваєте, бачачи кадри того, у що перетворили інфраструктуру?

— Це дуже боляче. Наш вічний президент В.В. Бойко створював усе це для молоді, для міста, щоб Маріуполь знали як футбольний центр. Сумно, що від цього майже нічого не залишилося.

— Наскільки важко було психологічно повертатися до футболу у 2022-2023 роках?

— Насправді, це було єдине вірне рішення. Коли зателефонував тренер з Яруда і сказав, що клуб існуватиме під назвою нашого міста (ФСК Маріуполь), у мене не було жодних сумнівів. Я мав це зробити.

«Наш секрет — у колективі, який ми збудували, та в бажанні доводити, що ми не боїмося фаворитів»

— Як вас прийняв колектив «залізничників»? Чи швидко знайшли спільну мову з Сергієм Карпенком?

— Коли я тільки приходив, склад і тренерський штаб були іншими, але прийняли мене чудово. Згодом, коли прийшов новий тренерський штаб і почалася перебудова, також жодних проблем не виникло. Ми швидко знайшли спільну мову та спільне бачення майбутнього нашого клубу.

— У чому секрет Локомотива, який цього сезону вже переміг двох представників УПЛ у Кубку?

— По-перше, це колектив, який вдалося побудувати тренерам, гравцям та персоналу. Ми — єдине ціле. По-друге, у нас було величезне бажання. Нам не було чого втрачати, і ми просто грали у свій футбол.

— Як ставитеся до нового формату Кубка України?

— Позитивно. Це дає шанс меншим клубам зустрітися зі статусними суперниками. І що найголовніше — дозволяє привезти великі команди до себе на стадіони, що дуже важливо для вболівальників у маленьких містах.

— Яку особисту ціль ставите перед собою в Локомотиві?

— Хочу, щоб усі наші командні цілі були досягнуті. Щодо особистого — прагну максимально допомогти клубу і кожному партнеру по команді зростати. Якщо я зможу бути корисним у цьому розвитку, вважатиму сезон успішним.